Сьомий

Коли на Землі прокинулася містична енергія, світ змінився… Все стало можливим. Та хоч тепер усе БУЛО можливим, це не означало, що все МАЛО БУТИ можливим. Тож уряд запровадив нові правила. Закони. Вони дозволяли громадянам США насолоджуватися перевагами надприродного світу в безпеці. Однак правила й закони — це для маленьких людей. Для обмежених людей. Не для Сьомого. Ходить багато різних чуток про те, що зробив Сьомий, аби опинитися в «Утраченому шепоті» — підземній в’язниці для найнебезпечніших окультистів. Та немає сумнівів у тому, що сталося в ніч його страти. Охорона, встановлена наймогутнішими ритуалістами семи різних націй… охорона, призначена не лише запобігати містичному втручанню в страту, а й одночасно стерти душу Сьомого так, щоби його послідовники не могли вийти з нею на контакт, воскресити чи ще якось використати… ця охорона не впоралася. Свідки з жахом дивилися, як голова наймогутнішого менталіста, найнятого головнокомандувачем армії США, хряснула мов диня. Вони закричали, коли головний окультний розслідувач Скотленд-Ярду, що нібито впіймав Сьомого, розсипався на попіл. Тіло Сьомого вигиналося й корчилося в оковах, його шкіра горіла від надприродного струму… але він не помер. Він засміявся. Він сміявся, коли вивільняв себе з пут. Сміявся, коли його наглядачі зіщулилися від страху. Сміявся, коли вбивав своїх мучителів. Сміявся, коли зміг дихнути свіжим повітрям, до якого не мав доступу впродовж років. І сміявся, розмірковуючи про те, що зробить, як дістанеться до Нью-Йорка.